Неділя, 22.10.2017, 06:20 | Вітаю Вас Гість

Учнівська рада>Центр права і порядку>Інститут уповноваженого з прав дитини

Омбудсмени з прав дітей у світі

ІСТОРІЯ УТВОРЕННЯ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМЕНА

Концепція запровадження незалежних органів для проведення моніторингу дій уряду, спрямованих на захист прав окремих осіб, розвинулась у Швеції, де в 1809 році був призначений перший у світі омбудсмен. За Швецією пішли Фінляндія (1919 рік), Данія (1955 рік) та Норвегія (1962 рік).

Запровадження інституту омбудсмена у справах дітей – сміливий крок для уряду, який виражає відповідальність перед взятими на себе зобов’язаннями. І незважаючи на те, що велика кількість країн ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини (187 країн, починаючи з грудня 1996 року), лише небагато з них спромоглися на наступний крок:

Норвезькому омбудсмену, створеному згідно акту «Про Омбудсмана у справах дітей» у 1981 році, було надано широкий спектр повноважень – «захищати інтереси дітей перед суспільством та окремими особами, а також відслідковувати умови, в яких вони живуть». Єдине обмеження в діяльності омбудсмена стосувалося розв’язання конфліктів в сім’ї або справ, що вже подані до суду, що діє на основі норм статутного та цивільного права. Інститут омбудсмена має право доступу до всіх документів у всіх справах, що стосуються дітей і які розглядаються органами державної влади, а також право доступу до державних установ.

Швецькому омбудсмену, заснованому у 1993 році згідно з актом «Про запровадження інституту Омбудсмена у справах дітей», було надано такі повноваження – «захищати потреби, права та інтереси дітей та молоді, а також гарантувати, що Швеція живе згідно з принципами Конвенції ООН про права дитини». Він функціонує як Національна рада при Міністерстві охорони здоров’я та соціального захисту, проте щороку звітується перед парламентом.

Завданням Омбудсмена у справах дітей в Ісландії, створеного у 1995 році згідно з актом «Про Омбудсмена» №83 від 1994 року, є «покращення умов життя дітей, захист їх інтересів, потреб та прав», а також повноваження розслідувати справи проти організацій та окремих осіб, причетних до порушення прав, потреб та інтересів дітей. Орган функціонує незалежно. Проте щороку подає звіти прем’єр-міністру.

Рада французької спільноти в Бельгії постановила (1991 р.), що інститут Уповноваженого з прав дитини повинен бути запроваджений з наданням йому права захищати інтереси дітей на всіх рівнях. Офіс Уповноваженого у справах дітей вповноважений подавати звернення до органів державної влади з проханням провести розслідування, а також надати доступ до всіх необхідних документів державних або приватних установ у разі, якщо вони отримують державну субсидію.

У Гватемалі урядове відомство було створено наказом від 1986 року з метою розслідування справ, пов’язаних із порушенням прав людини, а в 1990 році було запроваджено окрему інституцію, що спеціалізується на захисті прав дітей та сімей. Завданням цієї структури є підвищення поінформованості суспільства про права дитини, розслідування справ щодо порушення цих прав, проведення моніторингу державних організацій, що працюють в інтересах дітей, та вплив на законодавство та його приведення у відповідність із принципами Конвенції ООН про права дитини. 

У Коста-Ріці інститут омбудсмена було запроваджено згідно з декретом  Міністерства юстиції від 1987 року. І хоча дану було впровадження без створення відповідного закону, декрет Міністерства все одно надавав їй право доступу до офіційних документів та співпраці з державними органами та агенціями щодо проведення розслідувань. У 1992 році прийняття нового закону сприяло запровадженню бюро незалежного омбудсмена, який замінив чотири існуючих уповноважених. Нова структура створила в межах свого офісу спеціальний департамент, який займається захистом прав дітей та молоді.

В 1992 році в Перу був прийнятий новий Кодекс у справах дітей та молоді з метою забезпечення відповідності між національним законодавством та принципами Конвенції ООН про права дитини. Однією з його інновацій було створення інституту муніципального захисника дітей та молоді (Defensoria Municipal del Niño y Adolescente). Метою даної структури був захист прав дітей та молоді в державних структурах та приватних організаціях. Ці правозахисні інституції були організовані на місцевому рівні органами державної влади та неурядовими організаціями в інтересах дітей. До кінця 1995 року було запроваджено вже 130 подібних незалежних правозахисних структур.

В Люксембурзі було прийнято закон про запровадження «правозахисного комітету» з метою впровадження прав дитини та соціального захисту дитинства. Цю відмінну від попередніх структур інституцію було створено як запобіжний захід проти призначення окремої особи і зосередження нею у своїх руках надмірних повноважень. Дана структура (та її члени), як і решта попередніх, є підзвітною парламенту.

Бюро Уповноваженого з прав дитини в Новій Зеландії було створено у 1989 році Актом «Про дітей, молодь та сім’ю», який надавав йому право відповідати на скарги дітей, які стосуються дії Акту, проводити моніторинг та оцінку його реалізації. Проте повноваження цієї інституції головним чином були розроблені в рамках філософії даного документу. Акт накладає на Уповноваженого зобов’язання сприяти впровадженню політики, націленої на забезпечення добробуту дітей, та підвищувати поінформованість суспільства про проблеми дітей та їх вирішення. Ця структура фінансується виключно за рахунок державних коштів, проте функціонує незалежно від уряду.

Бюро захисту інтересів дітей Південної Австралії, створене в 1981 році в результаті внесення поправок до Акту «Про державний департамент соціального забезпечення», отримало широкі повноваження для покращення добробуту дітей, захисту їх інтересів, проте було запроваджене та фінансувалося державним департаментом, якому й було підзвітне.

Це робило його менш незалежним, а його роль незрозумілою:  як орган, що займається моніторингом, бюро та його діяльність були підзвітні структурі, моніторинг якої воно мало на меті здійснювати, а працівники бюро повинні були відслідковувати дотримання прав дітей цим департаментом. У 1995 році бюро об’єднали з Офісом у справах сім’ї та боротьби проти домашнього насильства з метою створення нового Офісу у справах сім’ї та дітей.

В 1989 році в Австрії Актом «Про соціальне забезпечення молоді» було ініційовано створення системи місцевих офісів омбудсменів, метою яких буде надання консультаційної допомоги та підтримки молоді до 18 років при розгляді скарг про неналежне забезпечення освітою та надання соціального захисту.

В Ізраїлі Омбудсмен з питань учнів був створений у 1990 році за ініціативою Міністерства освіти, культури та спорту. Пізніше його назву було змінено на „ Відкриту лінію для учнів ”, оскільки його повноваження було розширено до розгляду всіх скарг та проблем учнів, пов’язаних не лише з освітою.

У фламандськомовній частині Бельгії Омбудсмен у справах дітей віком до 6 років був створений у 1992 році державною організацією соціального захисту дітей Kind en Gezin. Він мав особливі повноваження захищати та вдосконалювати механізми допомоги дітям, що здійснювалась організаціями та інституціями соціального захисту дітей. Омбудсмен є державним службовцем, що функціонує в рамках державного органу. Попри те, що цей факт обмежує його свободу, яка є характерною для незалежних омбудсменів, його стосунки з урядом надають йому більше можливостей розпочати розслідування заради дітей, а його офіційний статус надає більшої ваги звітам, які він подає.

У провінції Британська Колумбія (в Канаді) Бюро Омбудсмена в 1987 році створило нову посаду – Заступника Омбудсмена у справах дітей та молоді, до обов’язків якого належало вивчати постанови уряду, які стосуються дітей, слідкувати за поширенням їх дії на всіх дітей та підтримувати зв’язок із регіональними та місцевими структурами, що працюють в інтересах дітей. У 1993 році функції Заступника Омбудсмена були зведені до більш загального рівня, тобто полягали у представленні інтересів дітей (ці самі функції виконував і Омбудсмен). Омбудсмен обирається Законодавчою Асамблеєю провінції Британська Колумбія і є об’єктивним, безпартійним та незалежним від уряду.

Національна Рада з прав дитини в Данії була створена на основі резолюції парламенту, проте не на основі окремого закону. Вона почала функціонувати в 1995 році в рамках трирічного випробувального терміну як незалежний орган, що фінансується державою та підпорядковується Міністерству соціальної політики. До її функцій належить розвиток прав дитини шляхом надання прямих консультацій самим дітям стосовно проблем, які їх хвилюють. Хоча формально це незалежна від уряду інституція, деякі НУО в Данії висловили стурбованість стосовно того, що Рада являє собою слабку заміну омбудсмена і не є ні повністю незалежною, ані використовує Конвенцію як основу своєї діяльності.

Дещо інша модель виникла в Німеччині, де в 1987 році головою Бундестагу та парламентськими групами було створено Комісію у справах дітей (KinderKommission). Ця Комісія підпорядкована Комітету Бундестагу у справах жінок та молоді і Комітету у справах сім’ї та громадян похилого віку і має представників від кожного з цих комітетів. Кожна з чотирьох парламентських груп призначила по одному уповноваженому від своєї групи і ці чотири уповноважених становлять Комісію. Їх мета – представляти інтереси дітей як в парламенті, так і за його межами, пропонувати напрямок розвитку політики, що стосується дітей, та допомагати парламенту встановлювати їх пріоритети. Але попри те, що правовий статус Комісії в парламенті не має чіткого визначення і, як частина парламентського процесу, не є незалежною від нього, вважається, що вона створила більше умов для розвитку політики, що стосується дітей, ніж це було раніше.

У Фінляндії Маннерхеймська Ліга соціального захисту дітей запровадила в 1981 році офіс омбудсмена у справах дітей, щоб забезпечити дітей та молодь прямим інформаційним каналом та іншою необхідною їм допомогою. Його створення було відображенням поглядів Маннерхеймської Ліги на те, що діти не можуть мати прав без засобів їх законного реалізації.

Омбудсмен надає різні послуги, починаючи з забезпечення юридичних консультацій та закінчуючи представленням дітей у суді.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОМБУДСМЕНА

Кожен омбудсмен у справах дітей є унікальним. Можна визначити чотири важливі моделі їх виникнення, розвитку, повноважень та статусу:

  • омбудсмени, запроваджені спеціальним актом парламенту;
  • омбудсмени, створені через законодавство про соціальний захист дітей;
  • омбудсмени, запроваджені в рамках існуючих державних органів;
  • і такі, що створені та діють на базі НУО (неурядові організації, що працюють в інтересах дітей, пропагуючи їх захист).

Омбудсмени, запроваджені спеціальним актом парламенту

Значна кількість омбудсменів у справах дітей була запроваджена шляхом створення окремих законів, що регулюють їх діяльність, з наданням необхідних повноважень та влади. Подібні структури загалом характеризуються незалежністю від уряду. Їх фінансування, функції та статус визначаються парламентом, якому вони підзвітні. Тому вони є відносно захищеними від політичного втручання та можуть звинувачувати і критикувати законодавчі ініціативи уряду, а також його обіцянки про політичні та ресурсні гарантії для дітей. Деякі з них також уповноважені проводити розслідування, подавати звіти парламенту та отримувати консультації щодо нових законодавчих ініціатив. Наприклад: в Норвегії, в Швеції, в Ісландії, Рада французької спільноти в Бельгії,  у Гватемалі, у Коста-Ріці, в Перу, в Люксембурзі. 

Омбудсмени, запроваджені відповідно до законодавства  про соціальний захист дітей

Інститути омбудсмена, які створено відповідно до закону про соціальний захист дітей, де роль омбудсмана пов’язана з реалізацією та моніторингом цього закону: в Новій Зеландії, в Південній Австралії, в Австрії.

Омбудсмени, створені в рамках уже існуючих державних органів

Запровадження інститутів омбудсмана без створення окремого закону, тому вони не мали законодавчо закріплених повноважень. Деякі з них були створені урядом, функціонували в рамках державного департаменту та були підзвітні йому: в Ізраїлі, в фламандськомовній частині Бельгії, у провінції Британська Колумбія (в Канаді), в Данії, в Німеччині.

Омбудсмени, що створені та керовані НУО

В багатьох країнах світу існують неурядові організації, що лобіюють, розвивають та просувають права дитини та проводять кампанії з даного питання. Проте лише деякі з них чітко визначають себе як такі, що виконують роль омбудсмена або уповноваженого. Існує лише два суттєвих виключення з цього правила: у Фінляндії Маннерхеймська Ліга; в Ізраїлі Омбудсман у справах дітей та молоді був запроваджений у 1990 році за ініціативою НУО, Національної Ради у справах дітей, як результат експериментального проекту, профінансованого приватними особами, який тривав протягом трьох років в місті Єрусалим. Діяльність Омбудсмана фінансувалася виключно приватними фондами та персональними внесками і є абсолютно незалежною від уряду. 

ЄВРОПЕЙСЬКА МЕРЕЖА УПОВНОВАЖЕНИХ У СПРАВАХ ДІТЕЙ

European Network of Ombudspersons for Children (ENOC) – це неприбуткове об’єднання незалежних інституцій з прав дітей. Його завдання полягає у розвитку та захисті прав дітей, зазначених у Конвенції ООН про права дитини.

Мережу ENOC було створено в Тронхеймі (Норвегія) в червні 1997 року.

На сьогодні до Європейської мережі уповноважених у справах дітей входять такі країни: Арменія, Австрія, Азербайжан, Бельгія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, Кіпр, Данія, Фінляндія, Франція, Грузія, Греція, Угорщина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Литва, Нідерланди, Люксембург, Мальта, Молдова, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Україна, Сербія, Словенія, Словаччина, Чорногорія, Швеція та Великобританія.

http://www.ombudsnet.org/

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 66
Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0